На фронті – без перемін. Першопрочитання роману Ремарка – на франківській сцені

На фронті – без перемін. Першопрочитання роману Ремарка – на франківській сцені


 «Смерть одного солдата – це трагедія. Сотні – статистика».  Ці слова якось написав Ремарк.  Цими днями в Івано-Франківську відбулося перше в Україні сценічне прочитання популярного роману «На західному фронті без перемін»,

котре здійснив артист франківського драмтеатру Олексій Гнатковський. Його театральна доля – дуже успішна, та у розпал українсько-російської війни щось змусило Гнатковського взятися за постановку роману, котрий Ремарк написав після трьохрічного перебування в окопах Першої світової. Як згадує режисер, думка втілити на сцені драму про втрачене покоління  - солдатів війни -  прийшла до нього два роки тому і відтоді вже не відпускала. Так його щільний графік став ще щільнішим, а з серпня вистава за романом Ремарка почала обростати кістками…І до кінця осені отримала тіло і хребет. Шестеро найкращих – Олексій Лейбюк в ролі Петера Лєєра, Ігор Захарчук в ролі Станіслава Качинського, Іван Бліндар в ролі Пауля Боймера, Євгеній Холодняк в ролі Юргена Т’ядена та двоє молодших – Віктор Абрам’юк у ролі Альберта Кропа і Микола Сливчук в ролі Гайє Вестгуза  - пропустили через себе історію війни. Вистава вийшла гармонійною. Самовідданою і чесною, пронизливою до мурашок і відчайдушно людяною.  Кожен відчув ту  нестримну жагу до життя, коли невідомо хто вирішує це життя і навіть твоє майбутнє у тебе забрати. Чи у твоєї країни, що означає - у твоїх дітей. 

Акценти...
Одразу варто наголосити на тому, що роман Ремарка має антивоєнний пафос… І ось тут може виникнути перший конфлікт: люди, котрих по-справжньому торкнулася війна, ті, хто воював, цього можуть не зрозуміти. Тому що  в Україні іде війна, і пацифізм не завжди доречний. Але справжнє мистецтво не шукає легких шляхів, воно -  не новинна стрічка, тому досліджує душу.  Зрештою, Ремарка також звинувачували у тому, що він охолоджує патріотизм німців у часі війни, навіть не зважаючи на те, що сам письменник віддав три роки батьківщині і описав свій реальний досвід перебування на лінії вогню.
Обпалений війною Ремарк, котрого у 18 мобілізували на фронт, пережив не тільки жах війни, а й поствоєнний синдром з усіма його наслідками. Олексій Гнатковський як режисер одразу попередив: «…роман про війну, а ми розповідаємо про мир, роман – про смерть, а ми граємо про життя».І наголосив на тому, що вистава – про Першу світову. Драма «На західному фронті без перемін» - про тих, хто «помер», навіть уникнувши куль. Звісно, аналогій не уникнути, і це тільки загострює емоції і нагадує кожному: ми усі – солдати цієї війни. Неоголошеної, гібридної, підлої, незрозумілої, несправедливої, непотрібної. І ми повинні це усвідомити, розуміти, пам’ятати, навіть попри синдром звикання.  Бо мені пригадалися слова київської художниці Ірини Вишеславської, котра нині живе у французькому Антібі, про те, що ні в Києві, ні у Франківську сьогодні не відчувається, що в Україні – війна. 

Режисерська майстерня…
«Я впевнений, що у нашій країні народиться, та й у нашому театрі, ще один дуже класний режисер. Я завжди цьому тішуся. Тому покладаю на Олексія величезні надії. Він найкращий мій учень в плані режисури», – сказав напередодні прем’єри народний артист України, директор театру і засновник режисерської майстерні Ростислав Держипільський.
… На прем’єрі я час від часу повертаюся у протилежний від сцени бік, щоб подивитися на режисера. Він завжди стоїть у лівому куті зали і співпереживає. Олексій Гнатковський витримав свій дебют на емоційному піднесенні. Він також придумав щось і для себе -  у ролі кухаря передавав страви польової кухні для воїнів. Йому допомагали глядачі, так солдатська каша і «дійшла» до хлопців.
І таких інтерактивних моментів, що викликали усмішку і давали надію, у драмі було багато. Чи коли глядачі по-справжньому вболівали за зголоднілих вояків, чи коли солдати обирали собі дівчат із зали для танцю і вальсували з ними в самих спідніх, бо в формі – не можна, чи коли вони стояли у строю в новій, щойно виданій їм уніформі, і кепкували з високих чинів, котрі прибули на лінію вогню.
Як і таких, котрі проникали під шкіру тотальною тишею під час довгого і виснажливого очікування обстрілів, чи втратою побратимів, з чим неможливо змиритися, чи спокоєм, за котрим зазвичай іде надзвичайно гранична напруга бою.
Вистава особлива тим, що на сцені – тільки хлопці. Вони – двадцятирічні, ще вчора школярі, дивляться у очі смерті і завжди підтримують один одного. Вони грають у футбол, кепкують одне з одного, кожен проявляє своє «Я», незважаючи на те, що війна всіх зрівняла. Ще задовго до прем’єрного показу на сторінці театру почали з’являтися характеристики героїв драми, їхні портрети. 
Цікава ідея була покликана олюднити солдатів війни. Провели також фотосесію, і на афіші всі шість героїв у одностроях, наче на старих фотографіях, безстрашно вдивляються у далечінь. 
Блискуча акторська гра не залишає сумнівів, що кожен з них – поцілований Богом. Яскравий Іван Бліндар, емоційний Олексій Лейбюк, наповнений внутрішнім світлом Ігор Захарчук, ліричний Євгеній Холодняк, замислений Віктор Абрам’юк, експресивний Микола Сливчук. У фіналі з них залишиться тільки один, і ящики з-під патронів, що були їм і обідніми столами, і захистом від куль, стануть останнім прихистком. 
У драмі «На західному фронті без перемін» окрім «дотикового» театру глядачеві пропонують і театр тіней. Прийом цей демонструє паралельні сюжетні лінії, котрі за напругою аж ніяк не є другорядними – ампутацію ноги і смерть товариша та поїздку Пауля Боймера додому, зустріч із сестрою та невиліковно хворою матір’ю.  Метафорично-філософський театр час від часу доповнюють реалістичні епізоди, і формат «малої сцени» впливає на глядача, наближаючи його до глибини режисерського задуму та випробовуючи його на міцність. 
«Ми звикли до війни, раптом почали сприймати цю війну як щось буденне. Це найстрашніше, напевно, в суспільному, політичному, людському розумінні явище – війна», – сказав на прес-конференції Олексій Гнатковський.
До роботи над над драмою «На західному фронті без перемін» долучився художник Нікіта Тітов, котрий створював відеомалюнки до арт-проекту «Оскар і Рожева Пані», відеосупровід здійснив Юрій Овчар. Варто відзначити також досконалість і точність костюмів Олени Андрійчук. У виставі достатньо звуків війни, однак визначальним тлом є класична музика того часу.

Передчуття…
Драма «На західному фронті без перемін» у режисерському прочитанні Олексія Гнатковського – не просто суголосна часові потреба. Це ще і попередження. Вона робить дуже багато задля самоусвідомлення, дає очищення і ставить багато запитань, котрі вже – не у рядках роману Ремарка, а у наших неспокійних думках. І одна з них – найстрашніша.  «Мені здається, що це наче якась лихоманка,— каже Альберт Кроп.— Ніхто начебто не хоче війни, аж раптом вона вже тут. Ми не хотіли воювати, інші твердять те ж саме, а проте вже півсвіту воює».
Леся ЗЬОЛА.